День вишиванки - 2019
Приєднуємось до загального настрою!

16 травня - ДЕНЬ ВИШИВАНКИ! Взяли участь у районних заходах " Парад вишиванок " та "Парад країн Європи".
Вітаємо всіх зі святом!


   На подвір’ї Балтського ТВСВ – гамірно: в рамках проведення Дня відкритих дверей, з метою профорієнтації, приймаємо учнів шкіл Балтщини та сусідніх районів.
Із задоволенням демонструємо майстерні, лабораторії, класи для занять. Розповідаємо про режим навчання та умови, які пропонуємо учням. Діти мають можливість спробувати себе в ролі майстра швейної справи, відчути аграрієм, аби за допомогою досвідченого інструктора провести вантажівку по автодрому.
Особливо приємно, що на вернісаж завітав Балтський міський голова Сергій Мазур у супроводі старшокласників громади – учасників проекту «1 день з міським головою». Гості з готовністю відгукнулися на пропозицію сісти за кермо чи за швейну машинку. Свої перші рядки на тканині зробив і мер Сергій Мазур.
Усіх учасників Професійного вернісажу пригостили ароматною юшкою та нашими улюбленими українськими смаколиками.
Дякуємо колегам-освітянам, усім партнерам, які допомогли в організації та проведенні Професійного вернісажу - 2019! Сподіваємось на подальшу плідну співпрацю!
Робота триває. Готуємось до початку нового навчального року – наш заклад має усі можливості надавати дітям гарні знання, практичні навички на сучасному обладнанні, проходження практики на підприємствах легкої промисловості та сільськогосподарського спрямування.
Тож чекаємо усіх бажаючих в нашому закладі – кузні професійних кадрів Балтщини, Північному центрі професійної освіти!

Автор Жирун Ярослава Борисівна

Хочу поділитися спогадами мого дідуся, Бережняка Григорія Івановича, про важкі часи Великої Вітчизняної війни.
Зі спогадів  ветерана  Великої  Вітчизняної  війни  Бережняка  Григорія  Івановича (на фото)

- Дідусю, коли ви пішли на війну?
- Я працював трактористом у  Савранській  МТС, що була розташована в селі Ковбасова Поляна. Прийшло розпорядження  відігнати  всю  техніку  глибоко в тил, щоб  не  дісталась  ворогові. І ото в 1941 році, липні місяці як поїхав із своїм трактором, та й  повернувся вже аж  восени 1945  року.
- І що ж ви всю  війну  так  і  пробули  зі  своїм  трактором?
- Ні, трактори ми залишили на станції (вже й не пам’ятаю якій), а нас відправили на передову. Зброї не  дали, сказали ,що здобудемо в бою.
- А як це можна здобути у бою  зброю?
- А це, або когось із своїх уб’ють,і ти візьмеш його зброю, або відіб’єш у ворога.
- Як вам воювалося, дідусю?
- Тяжко…  Як і всім…  Коли йшли у наступ не питали погоди: чи дощ, чи сніг, чи мороз, а воювати треба. І ніхто не хворів, ніхто  ніякого грипу тоді не знав, хоч одежина  була - шинеля, шапка. Ото як поранили - тоді й лікувалися. А так, за тією  воєнною  напругою забували за любий біль, навіть зубний. Не було коли хворіти.
- А де ж ви їли? 
- Були польові кухні, то варили кашу, гарячу страву. При нас були котьолки, ложка – завжди при собі носили. Як спокійно - їли  гарячу страву, а як наступ, або сильний шквальний  ворожий вогонь - давали сухий пайок (сухарі, тушонку, консерви). Тоді мало  думалось про зручності, більше, - щоб  вижити. Так провоював  до березня 1942 року і під  Ворошиловоградом потрапив в оточення.  Оточили нас, ми відстрілювались і відступали. Зайшли  в  якесь  глинище. Там нас спочатку закидали  гранатами. Багато вбили, а хто лишився  живий - поглухли. Німці висунули  вимогу, щоб ми здалися без єдиного пострілу. З нами був командир, його поранило  осколком, він почав стріляти. Німці, коли вже взяли  нас в полон, дуже били, за те що не послухались і стріляли. Привезли нас на  якийсь тік, поставили (як зараз пам’ятаю) біля кагатів із соняшниковим насінням і били  прикладами. Ми  попадали, як лантухи, на  ті кагати і до памяті прийшли аж на наступний ранок. Тоді нас пішком погнали до залізниці, десь кілометрів за двадцять, погрузили  у товарні вагони і повезли до Німеччини. Привезли на завод. Я працював з іншими військовополоненими: токарем, слюсарем. Годували дуже погано. Варили брюкву. Ви й не знаєте, що це таке, це щось між редькою і буряком. Я коли додому  повернувся, сказав, щоб не клали у борщ буряка, бо я цієї брюкви наївся до кінця свого віку.
- Дідусю, німці  дуже  злі?
- Були і злі. Як не виконував норму, дуже били. А як її виконаєш, коли завжди голодний. Та були й людяні. Один із  наглядачів приніс мені одного разу дві срібні монети, щоб я зробив йому дві обручки. Виточив я йому на станку ці  обручки. Він мені приніс за це кирпичик чорного хліба і кусок сиру. Я поки дійшов від заводу до бараку, незчувся  як хліб з’їв. Сир уже в бараці ниткою різали, ділили між усіма.  
Одного разу, там у полоні, мені приснився сон, ніби за мною женеться кінь, стає на задні ноги, а передніми норовить вдарити мене в голову. Вийшов у цей день на роботу, чи зазівався, чи так мало бути - стріла крана поверталася з  грузом металу і вдарила мене в голову. Без свідомості був довго. Лікували в якомусь госпіталі. Повернувся до роботи  вихудлий і дуже охлялий і от той наглядач, якому я робив обручки, приносив мені кожен день кусок хліба, підгодовував  мене. Якби не оцей щоденний його хліб, я був би не вижив.
- Дідусю, а як же вас звільнили?
- Нас звільнили американці. Зібрали всіх і запропонували поїхати до Америки. Були й такі, що погодились, бо  американці попередили, що на Батьківщині нас чекає трибунал і висилка в Сибір. Я додому хотів, вдома  троє  дітей залишилося… Подумав, що дадуть мені таборів років з 10, а потім все одно ж повернуся на рідну землю. Нас, хто  відмовився їхати до Америки, передали радянським військам. Був суд. Розповів, як і де потрапив у полон, де перебував  і  що робив у Германії, і мене виправдали. Додому повернувся аж восени 1945 року. Вдома мене вже й не чекали, бо у  1943 отримали похоронку, що я пропав безвісти. Знову як і до війни влаштувався працювати на тракторі біля землі…

Автор Ольга Вінницька

З метою військово-патріотичного виховання допризовної молоді учні Кодимського відділення ПЦПО відвідали Кодимський загін прикордонної служби. Екскурсія була цікавою, насиченою та повною нових вражень. Під час спілкування із військовослужбовцями учні ще раз переконалися в тому, що український солдат є справжнім патріотом своєї Батьківщини і професія військового престижна та цікава.

19 лютого 2019 року. Година спілкування з тими, хто голосуватиме вперше. З роз'ясненнями та професійними порадами виступили Олена Валеріївна Шавловська, начальник відділу "Савранське бюро правової допомоги" , слідчий Савранського відділення поліції Кірпікін Олександр Олександрович та Ярослава Борисівна Жирун, голова Савранської райдержадміністрації. Як знайти себе в реєстрі виборців, як не піддатися на підкуп, як гідно поводитися підчас виборів та багато інших питань було обговорено сьогодні з професіоналами своєї справи у звичній комфортній обстановці...

 

Останні новини

Top
Шаблон скачали с сайта JooMix.org